Наталія Хмілевська

Проєкт Musica sacra Ukraina у своїй теперішній фазі роботи співацької лабораторії є дійсно експериментальним, неординарним та вирує відкриттями. Так виходить, що ми створюємо новий тип комунікації всередині виконавського колективу, де кожен учасник є повноправним творцем художнього цілого, може безпосередньо впливати на інтерпретацію. В репетиційному процесі всі можуть запропонувати власне бачення, рішення щодо виконання, одразу обговорити це з науковим консультантом та іншими співаками, що не часто є можливим у звиклому середовищі академічного музикування. У всіх концертах кожна партія виконується окремим співаком, що підвищує рівень як зацікавленості, так і відповідальності.

У всіх концертах кожна партія виконується окремим співаком, що підвищує рівень як зацікавленості, так і відповідальності.

Серед виконавців нашої лабораторії співаки-професіонали найвищого гатунку, які гнучко володіють своїм інструментом – співають чисто (адже у цій музиці будь-які інтонаційні хиби одразу відчутні), мають навички ансамблювання, з увагою ставляться до словесного тексту та способів його виразної передачі у співі. Їх виклики – це найвищий рівень складності самих концертів, що становлять широкий діапазон, застосування граничних теситурних регістрів, метро-ритмічна специфіка поліфонічної фактури, необхідність опанування барокової стилістики. А головне – готовність до мисленнєвого переключення, адже виконання партесів потребує зміни сталих уявлень щодо музики, а також значного світоглядного перезавантаження.

Особливістю виконання партесів на даному етапі є вибір строю, в якому ля дорівнює 415 Гц, на відміну від звичного камертону ля 440 Гц, який є актуальним для більшості виконуваної сьогодні музики. Таке рішення спирається на досвід музикантів, що вивчають та грають бароко у цілому світі, адже загально відомим фактом є те, що значна частина західноєвропейської музики виконувалася саме у подібному варіанті налаштування ля. До того ж традиція церковного співу передбачає можливість зміни висоти тону для зручності виконавців.

У партесах, подібно до західноєвропейської барокової музики, основою є декламаційний, я би навіть сказала, «риторичний» стиль співу. Він передбачає усвідомлене донесення смислів тексту на різних рівнях — від передачі суто зображальних ефектів до проникнення глибинними релігійно-філософськими настановами. Це змушує в інший спосіб розуміти цілісну драматургію твору та відкриває безмежне різноманіття ймовірних версій прочитання, жодна з яких ніколи не буде вичерпною та «істинною». Це процес постійного заглиблення, в якому розуміння найменших деталей змінює цілісну картину сприйняття. У вимові всіх старослов’янських текстів ми дотримуємося правил української транслітерації, які є науково обґрунтованими та чітко визначеними.

XVII століття – доба становлення та розвитку української професійної хорової культури. Її ключовою фігурою є композитор, співак, диригент і теоретик музики Микола Павлович Дилецький (?1630–1690).