Анна Гадецька

Наша партесна лабораторія запрацювала, поступово для нас самих унаочнюючи продуктивність саме цієї традиційної потужної форми випробування, відкриття, усвідомлення, презентації та головне - виваженої аргументації того, що очевидно має цінність для широкої спільноти. Того, що, врешті-решт, змінює світ, адже саме лабораторні дослідження дозволяють усвідомити нерозривність мікро та макро процесів, що творять різні виміри як наших персональних, так і різних колективних реальностей.

Про це переконливо говорить французький соціолог науки, філософ та драматург Бруно Латур у есеї «Дайте мені лабораторію, і я перетворю світ». Цілком співпадаю із цією латурівською амбцією щодо лабораторії! І хоча мова у Латура йде про природничі науки, у випадку із українськими партесними концертами, всі зазначені дослідником лабораторні процеси схожі.

Так, саме у лабораторії є умови для накопичення знань та спроможностей, що здатні утворювати нове розуміння та сприяти встановленню нових взаємозв’язків. Через накопичення критичної маси помилок (так, саме помилок!) у лабораторії підтверджується/спростовується та чи інша думка. Саме лабораторний простір здатен долати звиклу дихотомію зовнішнього і внутрішнього, адже результати роботи лабораторії не діють самі по собі, а лише у сукупності із запровадженими практиками та відповідним способом мислення.

Завдяки «лабораторному» зануренню у партеси, цьогоріч підтриманому Українським культурним фондом, ми мали змогу переконатись у тому, що:

- наш шлях – лише початок довготривалого процесу реконструкції партесних концертів;

- без взаємодії науки і практики, фахівців різних напрямків (музикознавців, філологів, літургістів, працівників архівів, різноманітних істориків, фахівців з медіа, вправних менеджерів) та музикантів-практиків із широким колом професійних навичок відтворення партесних текстів є неефективним;

- архітектура простору, передбачена авторами музичних композицій, формує і впливає на параметри розуміння твору, а також ймовірні способи його успішного донесення слухачеві, тож варто співати та слухати партеси у відповідних акустичних умовах;

- має значення як вимовляєш текст, адже кожне слово вивірене і закріплене у власній звуковій формі, від усвідомлення якої і народжується драматургія твору;

- мистецтву «риторичного промовляння» необхідно вчитися так само ретельно, як і інтонаційній чистоті потрапляння у відповідний музичний тон;

- немає однієї вірної концепції твору, ініційованої диригентом та відтвореної колективом, це завжди процес спільної творчості;

- від того, яке ля – 440 або 415 Гц – багато чого змінюється у звучанні;

- від способу розташування голосів у зведеній дослідником із поголосників партитурі залежить розуміння композиційних особливостей твору;

- коли співаєш рідною мовою, думати про текст варто ще ретельніше, щоб слова не губилися за «красивими звуками», а утворювали каркас, зрозумілий слухачам;

- кожен голос є важливим, а рельєф між індивідуальним та колективним проявляє не лише музичний смак, а й світоглядні наміри співаків;

- українські партеси – це так само вибухово, як Монтеверді, Шютц та інші відомі автори західноєвропейського бароко;

- робота над партесами не можлива без одвічних питань про те, хто ми і куди йдемо;

- співаючи партеси, ми наближуємо і наближаємось до історії, яка, долаючи час і простір, переконує у тому, що звук здатен формувати світогляд та більше того – зберігати та передавати його крізь століття.

Певна, що кожен із учасників лабораторії має власні інсайти, і маю сподівання, що все це відіб’ється у записі тих 13 концертів, що позначили цей рік нашого партесного літочислення. Рік справжніх викликів. Рік, що подарував нам нові питання і амбіції та переконав у тому, що варто змінювати та перетворювати світ – щонайменше власний.